Інтерв’ю Першого заступника Міністра Євгена Суліми газеті «Освіта України»

 

2 грудня 2011 року в Парижі відбулося VI засідання українсько-французької міжурядової змішаної комісії з економічного співробітництва, яку очолюють віце-прем’єр-міністр України, міністр соціальної політики, голова української частини спільної комісії Сергій Тігіпко. Головою французької частини спільної комісії є державний секретар з питань зовнішньої торгівлі П'єр Леллуш. Участь у засіданні комісії з торговельно-економічного співробітництва взяв перший заступник міністра освіти і науки, молоді та спорту України Євген Суліма. Вперше за всі роки роботи комісії в порядок денний було внесено питання співпраці України і Франції в галузі освіти і науки.

А вже 8 грудня 2011 року делегація на чолі з першим заступником міністра Євгеном Сулімою, у складі представників МОНмолодьспорту і кількох провідних вишів країни відвідала Сполучені Штати Америки, де відбулися зустрічі з керівниками та співробітниками Державного Департаменту США, а саме - Бюро освіти і культури, Бюро з океанських, міжнародних природоохоронних і наукових проблем, Бюро з Європейського та Євразійського співробітництва з громадськими організаціями освітянського спрямування, представниками університетів США.

«Освіта України» вирішила дізнатися про підсумки цих візитів з перших вуст – у першого заступника міністра освіти і науки, молоді та спорту Євгена Суліми.

– Я входжу до складу українсько-французької міжурядової змішаної комісії з економічного співробітництва і хотів би наголосити, що протягом усієї історії роботи комісії (а це було вже шосте засідання) жодного разу питання щодо освітнього співробітництва між Україною і Францією не обговорювалося, ніяких протокольних рішень не було,– каже перший заступник міністра.– Наше міністерство порушило питання щодо необхідності привернення уваги комісії до розвитку співпраці в галузі освіти. В співпраці між державами не може бути прогалин. Що було приємно – французька сторона підтримала нашу новацію, розуміючи пріоритетність розвитку освітнього напряму для підготовки кадрів сучасної економіки. Адже сьогодні економіка не зможе отримати великих здобутків, якщо не буде більшої уваги людському фактору. Французька сторона підтримує думку, що паралельно з економічною співпрацею треба розвивати і співпрацю в галузі освіти. І під час роботи комісії ми справді досягли серйозних результатів.

Подвійні дипломи – це реально!

– Ми домовилися (і це зазначено в протоколі) підготувати міжурядову угоду про співпрацю в галузі освіти,– продовжує Євген Суліма.– Хочу зауважити, що в тексті записано не просто взагалі «в галузі освіти», а виокремлено середню і вищу освіту. Тому ми готуватимемо такий проект угоди, в якому розкриємо питання співпраці й у середній школі, й у вищій освіти.

Друге питання (і мені дуже приємно, що це буде перша ластівка на європейському просторі для України) – підготовка угоди щодо визнання дипломів про вищу освіту. Французькі й українські студенти, які вже тепер отримують два диплома за магістерськими програмами, гармонізованими нашими університетами і університетами Франції,є дуже добрим прикладом. А тепер і на міждержавному рівні підтримано розвиток гармонізації магістерських програм двосторонніми угодами між українськими та французькими навчальними закладами. Тобто вперше прописано в документі, який став результатом нашої роботи, що українська і французька сторони і надалі підтримуватимуть партнерські відносини між університетами якраз щодо гармонізації магістерських програм. Після цього ми зможемо говорити про видачу дипломів як французького університету, так і українського, якщо студент навчатиметься за гармонізованими магістерськими програмами. І я думаю, що це справді сигнал і для наших, і для французьких університетів, що держави такий напрям роботи підтримують і вбачають у цьому доволі серйозну перспективу.

– У нас уже є приклади такого плідного співробітництва?

-Так, наприклад, у Національному торговельно-економічному університеті, Харківському економічному університеті подвійні дипломи одержують французькі студенти, у Харківському національному університеті радіоелектроніки – фінські студенти. Мені дуже хотілося б, щоб ми розвивали цей досвід. Це непросто. Треба сісти та проаналізувати програми українську, французьку і переглянути їх.

«Приплив мізків» в обидві країни

– Чи стане ще одним результатом співпраці поява в Україні культурних центрів, де майбутні студенти могли б вивчати мову?

– Усе це в нас фактично є. Французька сторона пропонує розширювати коло тих, хто хоче вивчати французьку мову. Коли в нас з’явиться угода про співпрацю в галузі освіти, то ми зможемо, виконуючи її, розширювати і доповнювати цю угоду. Питання, пов’язані з вивченням французької мови справді постають для наших студентів. Але французи також зацікавлені в тому, щоб одержати дипломи наших вишів. Їх цікавлять, такі напрями, як хімія, біотехнології, енергозбереження, альтернативні джерела енергії.

– Тобто завдяки цим перспективним напрямам можна організувати «приплив мізків» в Україну?

- Рух не буває лише в один бік. Можливо, хтось думає, що маємо лише відплив мізків, я так не вважаю. Ми демократична країна, яка підтримує свободу вибору, тому мені не хотілося б, аби ми говорили, що хтось робить щось не так, коли їде навчатися за кордон. По-перше, людина пропагує насамперед українську загальну середню освіту, що дала гідну базу для вступу до вищого навчального закладу. По-друге, вона представляє українську націю, яка може цілеспрямовано і наполегливо з інтелектуальним наповненням здобувати знання, показуючи високі результати. А коли випускнику буде запропоновано роботу, пов’язану з розвитком його інтелектуальних можливостей, то я вважаю, що це вже гордість для України, гордість для батьків, друзів. Адже людина входить в коло науковців, які потім працюватимуть на все людство. Отже, й українська громада не стоятиме осторонь. Ми будемо пишатися цим.

Південна рослина на півночі не приживеться…

– Євгене Миколайовичу, які напрями співпраці плануються в галузі середньої освіти?

– Я хотів би, щоб це був не просто обмін школярами. Мене, наприклад, цікавить, як у Франції й у нас проходять підготовку вчителі для середньої школи. Думаю, ми зможемо багато чого навчити колег з Французької республіки. Другий напрям – навчально-методична робота, пов’язана з тим, за якими книжками сьогодні навчаються наші діти. І батьки, й учителі скаржаться, що деякі наші підручники справді перевантажені інформацією. У французьких підручниках більше кольорового символічного матеріалу – таблиць, схем, розрахованих на образне мислення, візуальне сприйняття. Тобто зовсім інший підхід. Мені хотілося б почути експертну оцінку. Що краще – два кілограми товстих підручників, чи тонка брошура з основними даними, спираючись на які, учень сам може знайти в інтернеті чи бібліотеці більш глибоку інформацію.

– Сьогодні всі освітяни обговорюють шляхи реформи середньої школи. Чи буде французька модель одним із зразків?

– Мені не хотілося б, аби українська реформа брала за взірець якісь інші моделі. Кожна, як дитина з батьком і матір’ю, пов’язана з історією, традиціями, менталітетом нації. Після Франції я був у Великій Британії, потім у США. Жодна з цих країн не намагається уніфікувати освітню галузь з моделлю, що працює в іншій державі. Не чув, щоб американці говорили, що хочуть, щоб у них була англійська система, англійці – не казали про французьку…Кожна країна пишається своєю освітньою галуззю. Але насправді приводить до єдиного знаменника ті фундаментальні основи, які потім сприяють ще більшому розвитку освітніх напрямів у державі.

Мені здається, що в нас є своя плідна система. Ми можемо готувати висококваліфікованих фахівців, науковців. Мені хотілося б, щоб ми вивчали те, що поліпшувало б нашу освітню галузь. Але в ніякому разі не копіювати. Південна рослина на Півночі не приживеться. Освітній механізм теж не може прижитися в іншій державі, де є своя нормативна база, традиції, моделі.

– Коли буде остаточно підписано угоду між Україною і Францією про співпрацю в освітній галузі?

– Конкретного терміну не має, але бажано, щоб наступного року вона в нас уже була. Чесно скажу, задоволений роботою нашої міжурядової комісії, бо вона дала змогу вперше спілкуватися не з представниками посольства, дипломатами, громадськими діячами, а з колегою, який також працює в міністерстві, стикаєтся з тими самими питаннями щодня. І мені було дуже приємно, що ми повністю поразумілися.

Step by step

– Давайте поговоримо про візит представників міністерства і українських ВНЗ у США.

– Хочу подякувати американському посольству в Україні, яке допомогло нам підготувати цей візит, наповнило його дуже цікавими зустрічами. Я почну з того, що відбувалося на міждержавному рівні. По-перше, зустріч з керівником Бюро освіти і культури Державного департаменту Сполучених Штатів Америки Адамом Ереллі. Ми обговорювали широке коло питань. Мій співрозмовник зазначив, що в освіті не можна одразу приймати революційні рішення. Зміни повинні відбуватися step by step – крок за кроком.

Я розповів про те, що у підготовці законопроекту «Про вищу освіту» брали участь представники вищої школи, експертних, громадських, студентських організацій. Що законопроект був винесений на обговорення в освітній галузі, рішення про підтримку законопроекту було ухвалене на III з’їзді працівників освіти України, три незалежні молодіжні громадські організації провели референдум, який отримав 84 % підтримки студентства України. Сьогодні ще обговорюються останні моменти, але найближчим часом Кабінет Міністрів внесе законопроект до Верховної Ради.

Адам Ереллі наголосив, що ми на правильному шляху, бо насамперед вирішуємо питання економічної автономії університетів. Приклади США, Великої Британії, Китаю свідчать, що якщо ми сьогодні говоримо про локомотиви економіки, то передусім завдяки науковим розробкам можливі економічні прориви. Університети не можуть працювати тільки в своєму замкнутому просторі. Йшлося про те, що нині одним з пріоритетних напрямів є знову-таки програма гармонізації магістерських програм, і що цей напрям був би дуже цікавим у розвитку співпраці між українськими і американськими університетами. Коли ми обговорювали це питання, то з’ясувалося, що між США і Україною немає угоди про співпрацю в галузі освіти. Тому було запропоновано розпочати роботу з підготовки проекту угоди. Я вважаю, це серйозний крок. Справді, за 20 років незалежності в Україні склалася сучасна система освіти, що відповідає світовим стандартам. Більше того – в деяких питаннях ми навіть випереджаємо інші розвинуті країни.

– Тобто їм є й чого повчитись у нас?

– Так. Мені приємно зазначити, що пропозиція щодо підготовки угоди є цікавою як українській стороні, так і США.

І знову про гармонізацію

– Ще одне питання – співпраця між університетами,– продовжує перший заступник міністра.– Ми запропонували підготувати угоду щодо визнання дипломів про вищу освіту. Американська сторона погодилася з нашими пропозиціями. Це ще раз доводить, що глобальні процеси розвитку світу прямо стосуються і єдиного освітнього простору. І це не просто чиєсь бажання, а реалія, необхідність.

Наступне питання, яке ми обговорювали на цій зустрічі – чинні програми з мобільності студентів, з обміну студентами. А також подальший розвиток співпраці з підготовки аспірантів, у встановленні прямих контактів між університетами США і України.

– Приклади такої співпраці вже є?

– Так договори є. Але, хочу сказати самокритично, інколи в керівників наших університетів не доходять руки до реалізації цих договорів. Урешті-решт у ректорів не вистачає часу на такі перспективні напрями, які сьогодні потребують від кожного керівника ВНЗ дивитися не лише перед собою, а й на багато років уперед.

Тому я вважаю, що поїздка нашої делегації буде поштовхом для багатьох керівників. Адже справді потрібно працювати заради майбутнього розвитку університетів, щоб не залишитися позаду, співпрацювати з колегами не тільки з України, а й за її межами.

Тому наша делегація мала також зустріч в Інституті міжнародної освіти з його президентом Алланом Гудменом. Ми обговорювали питання щодо стажування наших викладачів, науковців в американських університетах. Ми говорили про можливості Програми імені Фулбрайта та інших стипендій, які є в цьому інституті, де він залучений як партнер, щоб їх також використовувати для розвитку відносин між університетами України і США.

Як рівний партнер

– Я хотів би ще додати, що також під час зустрічі з Адамом Ереллі ми досягли ще однієї дуже серйозної домовленості, щодо програми імені Фулбрайта, яка працює в Україні вже 20 років. Ми завжди були партнерами, але дивились збоку, як проводиться відбір учасників цієї програми з американської сторони. Я порушив питання перед керівником Бюро освіти і культури Державного Департаменту США, що сьогодні Україна як партнер може брати більше участі в цій програмі. Ми домовилися про створення спільної українсько-американської комісії, що матиме право визначати пріоритети, за якими напрямами ми проводитимемо обміни. Українська сторона не лише пропонуватиме, за якими спеціальностями ми хотіли б, щоб поїхали студенти, аспіранти, викладачі стажуватись, а й братиме безпосередню участь у доборі кандидатів. До того ж ми зможемо додавати до програми і українські гроші. Тобто будемо на рівних при доборі наших претендентів для участі в цій програмі.

Вступ по-американськи

– Наша делегація зустрічалася також з президентом і віце-президентом Американських рад з міжнародної освіти,– розповідає Євген Суліма.– До речі, я хотів би сказати, що якраз завдяки співпраці з Американськими радами в Україні і з’явилось зовнішнє незалежне оцінювання. Тобто багато методичної допомоги, фінансових питань, пов’язаних з упровадженням ЗНО саме і взяла на себе ця організація. Мені приємно було, насамперед, подякувати президенту Американських рад з міжнародної освіти Дену Девідсону і віце-президенту Давіду Паттону за все це. Водночас ми обговорили питання зовнішнього тестування і погодилися, що не може бути абсолютизації ЗНО як єдиного інструмента відбору майбутніх студентів вищих навчальних закладів.

На зустрічі в університеті імені Джорджа Вашингтона я спитав, як до них потрапляють студенти. З'ясувалося, крім тестів обов’язково треба отримати рекомендації від шкільних радників. Їх має бути не менш як два, й у цих документах детально описано здібності майбутнього студента. По-друге, вступник обов’язково повинен написати есе про те, чому він хоче здобути саме цю спеціальність, який у нього хист, плани. Тобто університет має більш об’єктивну інформацію про кожного абітурієнта. Крім того, при вступі до університету імені Джорджа Вашингтона враховується також і середній бал атестата про середню освіту.

Президент і віце-президент Американських рад погодилися зі мною, що не може бути абсолютизації ЗНО і відбору студентів тільки за одним критерієм. А також з тим, що в проекті закону «Про вищу освіту» в нас є критерії, які не дають абсолютизувати зовнішнє тестування. Це врахування середнього бала атестата і можливість ураховувати бал вищого навчального закладу.

Аспірант двох керівників

– Ще одне. Ми обговорили можливість надання права аспірантам мати двох наукових керівників. Одного в українському, а другого в університеті США. Це дасть змогу мати більш інтегрований матеріал для дисертацій – як на досвіді і напрацюваннях української науки, так і американської.

Мені було приємно, що керівники Американських рад підтвердили зацікавленість у цьому проекті.

– Це якось пов’язано з розвитком інформаційних технологій? Тобто спілкування аспіранта і керівника буде через інтернет?

– Можуть бути використані будь-які варіанти. В нас, наприклад, аспірант навчається три роки. Він може розпочати навчання в Україні, а потім поїхати до Америки, де, може, є лабораторії з більш сучасним обладнанням. Після цього аспірант і керівники визначаються, де буде захист.

Друге. Аспіранти з українського університету мали б можливість співпрацювати, скажімо, з Нобелівськими лауреатами.

Ми запланували зустріч у Києві в березні наступного року, щоб опрацювати наші проекти, аби можна було зрозуміти, якою мірою вони реалістичні. Думаю, що ми зустрінемось і вже більш ретельно проговоримо питання щодо нашої подальшої співпраці з Американськими радами з міжнародної освіти.

Найкращі з найкращих цікавляться Україною

– Також у мене відбулася зустріч з Барбарою Хілл, яка очолює Центр з глобалізації та міжнародних зобов’язань Американскої ради з освіти,– закінчує розмову Євген Суліма.– Ця рада об’єднує керівників 1 800 вищих навчальних закладів США. Вона – приблизно, як наша Спілка ректорів України. Цей рух дуже потужний, вони разом відстоюють свої права. Вважаю, що співпраця з такою організацією була б корисною для нашої Спілки ректорів і кожного ректора. До речі, під час нашої зустрічі ми домовилися щодо спільної конференції наступного року, в якій візьмуть участь українські і американські ректори. Вони зможуть налагодити прямі контакти між навчальними закладами.

Відбулася зустріч і з віце-президентом Асоціації американських університетів Джоном С. Ваугном. Ця організація об’єднує 59 вищих навчальних закладів США і два університети Канади. До асоціації входять, так би мовити, виші «першого ешелону». Членами цієї асоціації можуть стати лише ті, кого запросять. Тому мені приємно зазначити, що віце-президент асоціації також підтвердив зацікавленість американських університетів у співпраці з українськими університетами.


Розмовляла Людмила Заглада, «Освіта України»

Комментарии


Чтобы оставить свой комментарий Вы должны авторизироваться

Здесь пока никто не комментировал